Як вчителю не стати жертвою булінгу
Жертвами булінгу нерідко
стають вчителі – вони потерпають не лише через психологічне, а й через
фізичне насилля з боку учнів та їхніх батьків
Рекомендації безпеки для
педагогічних працівників
Що таке булінг?
Булінг – один із
різновидів насильства, який застосовується переважно в колективах з метою
особистого самоствердження “булера” за рахунок систематичного приниження
“жертви”. Існує фізичний, психологічний, економічний, сексуальний та
кібербулінг. Шкільного середовища стосуються передусім перші два види. Так,
фізичний булінг найчастіше проявляється в таких формах як побиття, ляпаси чи
штовхання. Психологічний – у вербальному цькуванні (надання прізвиськ,
обзивання, поширення пліток).
Чому виникає булінг щодо
вчителя?
Часто булінг
проявляється таким чином: вчитель проводить урок, а школярі не звертають на
нього уваги й навмисно голосно розмовляють та займаються своїми справами. Іноді
доходить і до того, що діти починають жбурляти в учителя, скажімо, папірці та
відкрито насміхатися. Здебільшого, усі зусилля педагога припинити це – марні.
Як правило, явище
булінгу педагоги озвучують тоді, коли ситуація вже критична. На перші прояви ж
– “заплющують очі”. Однак з проблемою потрібно починати працювати одразу, тоді
більша вірогідність її успішного вирішення.
Сподіватися ж на те, що
ситуація покращиться сама собою, не варто.
У більшості випадків, за
словами експертки, “булерами” є підлітки. Вони вже починають шукати себе і не
вважають авторитетом батьків чи вчителів. А також – хочуть поводитися, “як
дорослі” і, водночас, періодично “стрибають у дитинство”, що робить їх
безвідповідальними.
Передусім виникненню
булінгу “сприяють” часті розмови про те, що в сучасному світі наявність освіти
не є необхідністю. Відповідно, коли батьки “змушують дітей” іти до школи, а
вчитель, натомість, “перегинає палицю”, позбавляючи їх свободи, – підлітки
починають бунтувати.
Отже, підлітків заплутує
подвійність думок дорослих з приводу навчання. З одного боку, ті вимагають, щоб
діти старанно вчилися. З іншого – обговорюють дипломи, які лежать на полицях.
До того ж, учитель зараз
– не єдине джерело знань. “Діти з легкістю відкривають мережу і можуть
знайти там усе, що потрібно. Так учні самі показують, що вчителям уже час
змінюватися і шкільну систему освіти теж терміново потрібно реформувати».
Велику роль відіграє і
ставлення самого педагога до своєї роботи.
Якщо він просто бажає “відчитати” матеріал
і якомога швидше піти, то сам руйнує мотивацію дітей до навчання. Звісно, урок
не має бути розвагою, проте, якщо школярам нудно, вони шукають цікавіше
заняття, ніж, наприклад, конспектування слів учителя. Й інколи цією “розвагою”
стає саме знущання над педагогом.
“Найпопулярніші” ситуації – школярі регулярно ображають педагога словесно, ігнорують його чи влаштовують “бойкоти” (“не хочу нічого вчити, що ви мені зробите?”)”.
Сьогодні авторитет
учителя в суспільстві справді “підірваний”. Передусім тому, що і діти, і
батьки бачать, що освічені люди, зокрема й педагоги, часто не забезпечені на
достатньому рівні, отримують низькі зарплати. У сучасному світі “вартим поваги”
чомусь вважається той, хто успішний передусім фінансово.
Більшість випадків булінгу трапляються,
коли:
·
дитина копіює побачене вдома;
·
є гіперопіка – школяр прагне довести, що має бути центром уваги і в школі
теж;
·
дитина сама стає жертвою насилля в сім’ї, і в школі самостверджується.
Як бути?
Варто зважати на
специфіку роботи з підлітками. Вони мають певні інтереси, якими їх можна
зацікавити. Або, навпаки – можна включити підлітка в свої інтереси, які йому
доступні.
Це не означає, що
потрібно перестати бути вчителем, просто варто припинити займатися традиційними
“оцінками”. Потрібно переходити передусім до розвитку умінь і навичок, дати
школярам певні орієнтири. Ті вчителі, які продовжують займатися просто
передачею знань, перебувають у дуже ризиковій для себе ситуації.
Практика розмов з
“проблемним” учнем сам на сам невдала і може призвести до погіршення ситуації.
Тоді можна “втратити” і весь клас.
“Ситуація, в якій ми
починаємо розмовляти індивідуально з кожним, є першим кроком переходу на
особистості, де з’являються якісь оцінки, хтось хороший чи поганий тощо. І, як
тільки це відбувається, виникає булінг. Швидше навіть – звичайний комунальний
конфлікт, коли підліток має бажання знищити вчителя”.
Звісно, кожен з учнів –
індивідуальність, і до них потрібно ставитися відповідно. Але, якщо ми говоримо
про урок, то там усе ж рекомендується
працювати з групою. Світ змінюється, і сьогодні важливо вміти вирішувати щось
групою, працювати з груповою динамікою, емоційним інтелектом і сприйняттям одне
одного.
“Часто в
підлітка -”булера” – конфлікт не лише з учителем. Він хоче
продемонструвати щось одноліткам. А завдання вчителя – включити цього учня в
загальну групову динаміку в класі, зацікавити його. Вкрай важливо зараз навчати
самих учителів працювати з групою, а не традиційно сидіти за столом “із прямими
очима і рівною спиною”.
Щодо методів покарання
чи “задобрення” учнів, то в цьому випадку це навряд чи діятиме. Ситуація
“пряників” рано чи пізно стане безглуздою – така мотивація, як правило, діє
недовго. Крім того, існує ризик “вичерпання” фантазії, щоб щоразу вигадувати
щось, чим їх можна було б мотивувати.
Відповідальність за
булінг
Варто зазначити, що в
січні цього року в Україні запрацювали зміни до закону про протидію
булінгу, який враховує і випадки цькування вчителів, як учасників освітнього
процесу.
Найжорсткіше покарання
за це – 1700 гривень штрафу й 40 годин виправних робіт (у разі повторення
– до 60 годин виправних робіт та до 3400 гривень штрафу). Якщо “булерам” до 16
років – санкції будуть накладати на батьків чи опікунів.
Також передбачено штраф
і для керівника закладу освіти, якщо він не повідомить про факт булінгу в
поліцію. Його чекає штраф 850-1700 грн або виправні роботи терміном до одного
місяця з відрахуванням 20% заробітку.
Що робити, коли вчителя цькують за
інакшість? За те, що він/вона «не модно» одягається, має «смішну» зачіску
чи ледь помітну ваду мовлення?
Дуже помічною буде фраза «Так буває»: «Так, я не дуже добре
вимовляю «р», — знаєш, так
буває», «Є різні зачіски. Тепер ти знаєш, що і така, як у мене, теж
буває».
А що, як вчителя цькують відкрито? Можуть
крикнути йому в спину образу, відверто порушувати дисципліну на уроках чи
об’єднатись та зірвати урок усім класом. Як діяти дорослому, щоб взяти ситуацію
під контроль?
Головне правило — не йти одразу в емоційно забарвлений спротив, як би
сильно не вирували у крові адреналін та збурення. Друге важливе правило — не ігнорувати інцидент, адже повна відсутність
реакції — це своєрідна підтримка деструктивної поведінки.
Натомість вчителю необхідно спокійно та
впевнено розповісти про те, що він відчуває тут і зараз: «Те, що ти зробив, мене ображає». Відверте озвучення
почуттів часто «гальмує» агресорів та зменшує
імовірність подальшої ескалації конфлікту.
Якщо булінг вчителя відбувається під час
заняття, раджу його призупинити. Ця техніка протидії агресорам
називається «Time Out». Вважається, що дитину-порушника потрібно
залишити в спокої та дати стільки хвилин на заспокоєння, скільки їй років.
Але в групі цей метод працює інакше.
Можете сказати: «Зараз ми призупиняємо наш урок.
Наступні 5−7 хвилин мовчимо, заспокоюємось, думаємо про ситуацію».
Цей час потрібен, щоб знизити рівень емоційної напруги учнів та безпосередньо
вчителя, якого відкрито образили. Вчитель у цей час має дистанціюватися — можна на кілька хвилин вийти в коридор.
Далі потрібно звернутися до класу: «Я би хотів/ла обговорити з вами те, що трапилось». Але
моралізаторство потрібно повністю прибрати. Найкраще ставити запитання: «У мене питання до класу. Як ви думаєте, через що я
зупинив/ла і дав/дала вам цю паузу?» У цей момент у розмову можуть включитись
учні, які не входять до групи булерів, та висловити свої думки. Відповідь часто
буває неповна, тому додайте: «Мені було неприємно і
сумно через те, що певні учні почали говорити на мою адресу образливі слова».
Наступним запитанням до класу має бути: «Як ми можемо покращити
нашу комунікацію? Що для цього важливо і вам, і мені?» Якщо відповідей немає
або звучить «Не знаю» — не страшно.
Просто скажіть: «Гаразд, тоді я вам розповім, як ми
можемо домовитись».
Важливий нюанс: питання «чому» дітям ставити не варто в такій розмові. Вони
сприймають «чому» як атаку, претензію.
Після цього діалогу можна продовжити урок.
Але раджу вчителю не робити вигляд, що все гаразд і що його все влаштовує.
Емоції на обличчі мають показати, що ви не в найкращому гуморі і такі вибрики
не сприймаєте як належне. Також варто залучати клас до діалогу після таких
критичних ситуацій за допомогою запитань на творче мислення, якщо це дозволяє
ваш предмет. «А як би ти повівся на місці
героя?», «Про що б ти запитав цього історичного персонажа» тощо.
Як комунікувати з потенційними булерами
протягом навчального року, щоб знизити їхнє бажання влаштовувати неприємності?
Варто проявляти прихильність та увагу до
них. Можна запитувати час від часу щось просте: «Котра година?», «Скільки часу до кінця уроку?» Можна просити учня
допомагати вам під час уроку: «Мені буде важко
самому…, тож допоможи мені, будь ласка, …». Дитина починає відчувати, що цей
дорослий їй довіряє. А ще відбувається дуже важливий процес: перебудова бажання
самоствердитися на співпрацю.
Яка реакція справедлива на прояви фізичного
булінгу — плювання, штовхання, навмисне псування речей?
Із такими проявами булінгу від некерованих
дітей не варто намагатися впоратися самостійно. Це може бути проявом синдрому
дефіциту уваги та гіперактивності чи інших психоемоційних порушень. Тож одразу
звертайтеся по допомогу. Діти з деструктивною поведінкою потребують роботи з
фахівцем. Добре, якщо у школі є психолог. Якщо ні — батькам
цього учня адміністрація школи може наполегливо рекомендувати звернутися до
дитячого/підліткового психолога.
Що може стати «щепленням від булінгу»? Як
працювати з дітьми і підлітками, щоб у них не виникало бажання цькувати
однолітків чи вчителів?
Практика показує, що найдієвіший
превентивний метод булінгу — укладення разом з
дітьми «Договору Класу». Найкращий час для цього — початок шкільного року. Педагог і діти обговорюють
та прописують по 5–7 правил від кожної сторони. Наприклад:
Вчитель:
Я зроблю все можливе, щоб вам було цікаво
на моїх уроках. Буду викладатися на всі 100%. А з вашого боку очікую на співпрацю
та взаємодію.
Учні:
Ми будемо добре поводитися. (Таку загальну фразу в правила не записуйте — обов’язково
уточніть у дітей, що вони розуміють під «хорошою поведінкою»).
Ми будемо приходити на урок вчасно,
незалежно від того, це навчання в класі чи дистанційне.
Ми будемо з повагою ставитися до однокласників і приймати інакшість.
Вчитель:
На 2025-2026 навчальний рік ми
дотримуємося в нашому класі «Правила одного
мікрофона». Говорить тільки одна людина, інші уважно слухають.
Учні:
Вчитель навчає, але не нав’язує свої погляди чи виховання. Виховують нас
батьки.
Вчитель:
У лексиконі нашого класу немає грубих
слів, слів знецінення, токсичних фраз та лайки. Так, усі ми знаємо ці слова,
але користуємось іншою лексикою.
Учні:
Коли вчитель бачить, що ми на початку уроку не налаштовані на продуктивну
працю, можемо поговорити 5 хвилин на нейтральні теми, обговорити питання чи
ситуацію, яка нас схвилювала.
Типові токсичні фрази учнів та як на них реагувати
«Мені в житті не знадобиться ваш предмет.
Навіщо мені його вчити?»
Рекомендована реакція:
«А давай ми з тобою про це поговоримо.
Залюбки приділю 5 хвилин свого часу після уроку. Розкажу свою історію, навіщо
цей предмет потрібен у житті. Або ти можеш мені розповісти, чому вважаєш, що
математика/англійська тобі не знадобиться», або «Ти правий, нам у житті
далеко не все знадобиться. Але зараз ми маємо вивчити це правило. Я тобі
співчуваю, що мусиш терпіти».
«Всі, хто пішов працювати вчителем, —
невдахи».
Рекомендована реакція:
«Можливо. Але це твій
досвід. Для мене все інакше».
«Ви ж за це гроші отримуєте, то навчіть
мене!»
Що ховається за цим висловлюванням?
Відсутність розуміння меж у спілкуванні з
іншою людиною, бажання проінспектувати її гаманець. На жаль, таке часто
трапляється в нашій ментальності.
Рекомендована реакція:
«Навчання — спільний процес.
Тільки у взаємодії з тобою можу тебе чогось навчити»,
або «Питання грошей стосується тих, хто їх заробляє, і тих, хто
сплачує податки».
«А що вам буде, якщо я не складу ЗНО?»
Рекомендована реакція:
«Цікаво почути твою думку. Як думаєш, що мені буде за
це?» — «Вас звільнять. У вас
буде погана репутація». — «Можливо! У житті все може трапитись».
«Мама сказала, що ви неправильна
вчителька»
Рекомендована реакція:
«Можемо разом із твоєю
мамою поговорити — яка вчителька «правильна». Це може мені допомогти. І тобі!»
«Народіть своїх дітей і їх виховуйте. А
мене не чіпайте!»
Рекомендована реакція:
«Я не займаюсь твоїм
вихованням — це справа твоїх батьків. А моя справа — провести виховну годину».
«Ви мені зараз поставили погану оцінку за
домашку. Я її взагалі перестану робити!»
Рекомендована реакція:
«Я ціную, що для тебе
важливий предмет, який я викладаю. Що тобі потрібно для кращого розуміння
завдання? Давай допоможу із цим впоратись, щоб ти отримав високу оцінку».
«Ставте, що хочете. Батьки кажуть, що їм
байдуже, яка оцінка буде».
Рекомендована реакція:
«Тобі пощастило, що батьки приймають тебе з різними
оцінками й незалежно від успіхів у навчанні».
«Якщо ви така розумна, чому тоді
вчителькою стали?»
Рекомендована реакція:
«Мені цікаво почути, що ти хочеш цим сказати?» — «Вчителі мало заробляють». — «На твою думку, розумні тільки ті, хто заробляє багато?
Буває по-різному».
«Чому ви мене це запитуєте? Ви що, самі не
знаєте?»
Рекомендована реакція:
«Я хочу будувати з тобою діалог. Це
можливо, якщо будуть і запитання, і відповіді»,
або «Ми ж хочемо провести цікавий урок? А він неможливий без
участі учнів».
Які наслідки для вчителя
над яким чинили булінг?
Через підвищене
хвилювання людина починає втрачати як психологічне, так і фізичне здоров'я.
Педагог позбувається рівноваги, йому складно приймати рішення, проводити
заняття, адже увесь час турбує сум'яття. Якщо над вчителем вчинили булінг, йому
в жодному разі не можна це приховувати. Необхідно розповісти про ситуацію
будь-якій людині, якій він довіряє. Це може бути колега, хтось із рідних, а
найкраще - психолог. Коли людина розказує про свою проблему, в її мозку
задіюються аналітичні центри. Вона починає краще сприймати обставини і їй
значно простіше знайти їх вирішення. Після їй буде легше впоратися з емоціями і
тривогою.
Крок
1-й:
практичному психологу (у разі його відсутності соціальному педагогу) спільно з
класним керівником, батьками здобувача освіти створити безпечну і довірливу
атмосферу навколо здобувача освіти.
Крок
2-й:
повідомити керівнику закладу освіти.
Крок
3-й:
поговорити зі здобувачем освіти, з’ясувати про його фантазії, думки, плани.
Крок
4-й:
початкова оцінка. Її мета – виявити, які події призвели до кризи і спонукали її
звернутися за допомогою. Треба звернути увагу на психічний стан здобувача
освіти, передусім на наявність суїцидальних думок, тривоги, збудження, оцінити
можливість отримати підтримку від сім’ї та друзів. Якщо ви виявили здобувача
освіти із ознаками суїцидальної поведінки:
Крок
5-й:
провести діагностику особистості здобувача освіти, виявити сильні сторони
характеру, захоплення, інтереси, які допоможуть у подоланні життєвої кризи.
Крок
6-й:
інтенсивна опіка. Метою інтенсивної опіки є запобігання декомпенсації і
повернення підлітка до його нормального стану, у якому він може повністю
використовувати свої ресурси для подолання кризи та адаптації.
Крок
7-й:
кризове консультування (зменшити вираження афекту, нормалізувати спілкування,
досягти усвідомлення молодою людиною своїх проблем і відчуттів), розробити
індивідуальну програму психологічної допомоги та формування захисних
антисуїцидальних бар’єрів.
У випадку відсутності відповідних вмінь і
навичок у працівника психологічної служби – його обов’язок знайти
кваліфікованого фахівця і залучити до роботи аж до повного зникнення
суїцидальних ознак у поведінці здобувача освіти.
Крок
8-й:
у випадку наявних випадків суїцидів у родині, попередніх суїцидальних спроб,
вживання наркотиків і інших токсичних речовин, наявних психопатичних або
депресивних розладів особистості, патології психічного розладу – обґрунтовано і
толерантно рекомендувати батькам звернутися до психіатра чи інших медичних
працівників.
Крок 9-й: виявити фактори ризику в
сім’ї та закладі освіти для конкретного здобувача освіти. Розробити
рекомендації для педагогів та родини – як організувати підтримуюче середовище
та, що змінити у взаємостосунках «дорослий – дитина/підліток».
Крок
10-й:
організувати психопрофілактичну роботу у закладі освіти за вищезазначеною 7-ми
компонентною схемою. Затвердити план дій наказом по закладу освіти. У випадку завершеного
суїциду організувати групову роботу (40 годин) з класом, де навчалася дитина,
для уникнення ефекту Вертера – наслідування суїцидальної поведінки у проблемних
ситуаціях.
АЛГОРИТМ ДІЙ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ
У ВИПАДКУ ВИЯВЛЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї ТА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ
РЕКОМЕНДАЦІЇ
У випадках, коли Ви маєте підозри у тому, що по відношенню до дитини вчинено жорстоке поводження або є реальна загроза його вчинення (вдома з боку батьків, піклувальників, з боку однолітків, з боку інших працівників навчального закладу або інших осіб)
ВАРІАНТИ ДІЙ
Варіант І: Ви можете повідомити про це в усній чи письмовій формі адміністрацію навчального закладу.
Варіант II: Ви можете самостійно письмово повідомити про це територіальний підрозділ Служби у справах дітей за місцем проживання дитини. Варіант III: Ви можете самостійно повідомити про виявлений факт жорстокого поводження кримінальну міліцію у справах дітей або будь-якого працівника органів внутрішніх справ.
У випадках, коли до Вас звернулась дитина з усною скаргою щодо жорстокого поводження з нею
Варіант І: оформіть звернення дитини у письмовій формі та передайте його до адміністрації навчального закладу.
Варіант II: оформіть звернення дитини у письмовій формі та передайте його до територіального підрозділу служби у справах дітей.
Варіант III: оформіть звернення дитини у письмовій формі та передайте його до органу внутрішніх справ.
Варіант IV: повідомте про це в усній чи письмовій формі від свого імені перелічені органи.
У випадках, коли Ви стали свідком жорстокого поводження з дитиною
Якомога швидше повідомте про цей факт міліцію в усній чи письмовій формі. Одночасно можете повідомити територіальний підрозділ служби у справах дітей, адміністрацію закладу.
Яким чином відбувається документування Вашого звернення чи повідомлення, або звернення дитини
У разі звернення або повідомлення до адміністрації закладу
Якщо звернення (повідомлення) усне, то адміністрація закладу зобов'язана оформити це повідомлення письмово з позначкою, від кого та коли (дата, час) отримано повідомлення Адміністрація закладу зобов'язана терміново (протягом однієї доби) передати цей документ територіальному підрозділу Служби у справах дітей за місцем проживання дитини.
Служба у справах дітей повинна належним чином зареєструвати це повідомлення відповідно до законодавства України.
У разі звернення або повідомлення до територіального підрозділу служби у справах дітей
Ваше звернення має бути належним чином оформленим відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».
У разі звернення або повідомлення до органу внутрішніх справ
Повідомити можна в письмовій чи усній формі, зокрема телефоном.
У разі усного звернення або телефонного повідомлення працівник органу внутрішніх справ складає протокол цього звернення чи повідомлення. Письмове звернення орган внутрішніх справ реєструє належним чином передбаченим законодавством України.
ЧОГО НЕ ТРЕБА РОБИТИ
Не треба намагатися самотужки розв'язати проблему. Це може призвести до порушення законодавства та бути небезпечним для Вас особисто. Наприклад, не треба самостійно приймати рішення щодо відвідування сім'ї, де, Ви підозрюєте, вчинено жорстоке поводження по відношенню до дитини.
Ваші дії припиняються у той час, коли звернення або повідомлення передано компетентним органам. На наступних етапах Ви можете бути залучені до розв'язання ситуації як фахівець, дії якого погоджено з міжвідомчою командою та внесені до спільного плану дій надання допомоги дитині (та її сім'ї).
ЩО ДАЛІ...
Далі справа є компетенцією установ, організацій і посадових осіб, яким передано звернення чи повідомлення. Але, звичайно, що Вас турбуватимуть результати розгляду звернення чи повідомлення (складеного Вами особисто або за зверненням дитини).
Порядок дії відповідних служб та посадових осіб, до яких було передано звернення або повідомлення з приводу жорстокого поводження з дитиною або реальної загрози його вчинення та механізми взаємодії, визначає законодавство України.
Законодавство передбачає інформування заявника (особи, яка здійснила повідомлення або звернення).
Також у самому зверненні (повідомлені) може бути зазначено, що заявник бажає бути поінформованим про подальший перебіг справи, бути присутнім під час розгляду звернення тощо.
Учителі та батьки учнів: 5 кроків до порозуміння
Ефективні поради для покращення взаємин учителів та батьків учнів.
Мрія кожного педагога – виховати успішних, допитливих та працьовитих громадян. А як щодо батьків учнів? Найчастіше вони прагнуть дати своїй дитині якісну освіту та виховання, хочуть, щоби вона крок за кроком досягала поставлених цілей.
Отже, мета у вчителів та у батьків учнів спільна: вони прагнуть діяти в інтересах та на благо дітей. Звідки ж виникають конфліктні ситуації? Чи можливо побудувати безконфліктні взаємини? Звісно!
1. НЕ ЗАБУВАЙТЕ ГОВОРИТИ БАТЬКАМ УЧНІВ/ПИСАТИ ЇМ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ТЕ, ЩО ЇХНЯ ДИТИНА МАЄ УСПІХИ, ЯКИМИ ВИ РАДІ ПОДІЛИТИСЯ.
Для батьків учнів повідомлення від педагога – завжди (чи майже завжди) тривожний дзвіночок, адже вони вже відчувають, що нічого позитивного не почують. Натомість вони дізнаються, що дитина погано поводиться чи має складнощі в навчанні. Варто зруйнувати цей стереотип!
Хоча б зрідка обмінюйтеся з батьками позитивними повідомленнями, де розповідаєте навіть про найменші успіхи їхніх дітей. Це простий, але дієвий крок до успішного спілкування. Приємні повідомлення сформують теплі взаємини, шанобливе ставлення та довіру.
2. ПЕРЕКОНАЙТЕ БАТЬКІВ УЧНІВ, ЩО ВОНИ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ СВОЇЙ ДИТИНІ У НАВЧАННІ.
Багато хто хотів би допомогти своїй дитині у навчанні, але це не так просто, до того ж з часу, коли батьки самі були учнями, навчальна програма змінилася. Отож педагоги можуть поділитися з батьками школярів ефективними методами чи інструментами для допомоги у виконанні домашніх завдань. Так у пригоді стануть добірки інтернет-сервісів, мобільних додатків, допоміжна література, відеоролики з поясненням складних тем тощо.
Таким чином батьки переконаються в тому, що ви щиро зацікавлені в розвитку та самовдосконаленні їхніх дітей.
3. ЗАПРОПОНУЙТЕ БАТЬКАМ УЧНІВ ФОРМАТ ПРАВИЛЬНОЇ ПОБУДОВИ ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ЯКІСНОГО СПІЛКУВАННЯ.
Які запитання учні часто чують від своїх батьків? Щось на кшталт «Як школа?» або «Яку оцінку отримав/-ла?». Такі запитання точно не здатні зацікавити та стимулювати розмову. Підкажіть батькам, як краще організувати спілкування!
Поясніть важливість запитань «5W»: якщо запитання починається словами «чому», «що», «хто», «коли», «де» тощо, вони допоможуть учням вийти за межі сухих фактів та думати глибше.
Замість «Тобі сподобалися сьогоднішні заняття?» варто спробувати запитати: «Що тобі найбільше сподобалося протягом дня у школі? Яка задача на з математики була найцікавішою/найскладнішою?».
4. ПОЯСНІТЬ БАТЬКАМ УЧНІВ КОРИСТЬ ВІД ВІДВІДУВАННЯ ШКІЛЬНИХ ЗАХОДІВ.
При організації роботи з батьками дуже важливо проводити заходи. у яких зможуть брати участь і діти, і їхні батьки. Таким чином дорослі долучаються до реального шкільного життя дітей, проживаючи разом із ними певні емоції.
Практика показує, що спільна діяльність учителя, дітей і батьків сприяє зміцненню внутрішньосімейних зв'язків, спільних інтересів і захоплень, взаєморозуміння, взаємодовіри та взаємодопомоги.
5. ОБГОВОРЮЙТЕ ПРОБЛЕМУ, А НЕ ОСОБИСТІ ЯКОСТІ УЧНІВ: «МИ РАЗОМ ПРОТИ ПРОБЛЕМИ, А НЕ ПРОТИ ОДНЕ ОДНОГО».
Якщо дитина «запустила» навчальний матеріал, обговоріть із батьками, як можна покращити ситуацію. А що робити, якщо підліток погано поводиться на уроці? Можливо, так він самостверджується та демонструє перед однокласниками свою «сміливість». Рішення: запропонуйте пошукати соціально прийнятні форми діяльності, у яких їхній діти змогли б задовольнити свою потребу в самоствердженні. Наприклад, заняття спортом.
При цьому важливо, щоби батьки відчували вашу впевненість у тому, що проблему можна вирішити.
Пам'ятайте! Критика має бути м'якою і конструктивною, а зауваження – тільки в діалозі наодинці. Адже критика майже завжди сприймається болісно.
Сформуйте правильне ставлення до інклюзивного учня.
І почніть з себе.
Ви вже чули про цього учня до того, як він з'явився у вашому класі. Його називають складним учнем, він уявляє себе літачком і «літає» у кімнаті, коли треба працювати, а потім грається спінером, щоб заспокоїтись. Ви знали, що ця дитина буде під вашою опікою у класі, і навіть заздалегідь познайомились з ним та його батьками, поговорили з педагогами, які вже працювали з ним. Але все одно страшно. Ви не знаєте, як правильно себе поводити, як адаптувати учня у класі, і навіть не уявляєте, як саме інші школярі сприймуть когось, хто не зовсім такий, як вони.
Ми пропонуємо декілька варіантів з того, що ви можете зробити для особливого учня, аби підтримати його у новому середовищі, налаштуватись на роботу з ним та сформувати належне ставлення до нього. Поради розраховані на вчителів, які працюватимуть з дітьми, у яких діагностовано затримка психічного і розумового розвитку, аутизм тощо.
1. Не знецінюйте дитину
Коли учень з інвалідністю прийде у ваш клас, разом з ним передадуть велику теку з інформацією про нього. Ви читатимете і в один момент зрозумієте, що характеристики тісно пов'язані зі знеціненням маленької особистості. Наприклад: «Михайло, 6 клас, читає на рівні другого. Емоційно неспокійний, має інвалідність та відстає в навчанні. Має низьку емоційну зрілість для свого віку, намагається потоваришувати з однолітками». Це опис, в якому розкриті найгірші сторони маленької людини. Як правило, описується те, що учень не може зробити, або робить погано. Ви прочитали та сфокусувались на цьому.
Але що, якби опис був зовсім іншим, наприклад, таким: «Михайло, 6 клас. Любить музику та піклуватися про домашнього папугу. Намагається брати активну участь у музичних заходах та гуртках школи. Йому подобається слухати аудіокниги».
Тепер ви бачите дитину, яка щось може, щось любить і щось у неї прекрасно виходить! Це зовсім інша історія про того самого учня. І цю історію ви можете розказати іншим дітям. Така інформація дає можливість у повній мірі підготуватися до продуктивного освітнього процесу. А що ви розкажете про своїх учнів з обмеженими можливостями?
Спробуйте: створіть позитивний профіль учня, де розкажете про сильні його сторони, симпатії, антипатії, поведінку, успішність, соціальні навички, проблеми та іншу інформацію. По можливості ще раз поговоріть з батьками дитини, проведіть опитування, поступово занотовуйте інформацію про кращі прояви, бо, може, вони знадобляться колегам у майбутньому.
2. Уникайте упередженості
Наші переконання, що стосуються конкретного учня, залежать від взаємодії з ним, прочитання його особової справи та розповідей про нього від вчителів. Ви отримали нову інформацію, проаналізували її та вирішили для себе: «Михайлик буде спокійним учнем, але нічому його навчити не вдасться». Ви йдете на урок і вірите у це.
Спробуйте: уникайте упередженості. Говоріть про кращі сторони учня. Слова допомагають змінити думку про дитину, що, у свою чергу, змінює наші дії. Починаєш мислити інакше: «Чудово, Михайлик енергійний, як спробувати направити енергію на користь йому та класу? Що я маю зробити для того, аби учень став більш успішним?». Далі продумайте, як ви почнете розмову з учнем, дізнайтесь, як йому зручно працювати? Він хоче навчатися сидячи за партою, стоячи, чи взагалі на підлозі?
Аналізуйте всю отриману інформацію та намагайтесь розробляти такі уроки, де буде присутній зручний формат роботи для особливої дитини та всього класу. Наприклад, час від часу займайтесь усі, сидячи на підлозі колом посеред класу.
3. Шукайте, до чого найбільш здібна дитина
У кожній людині поєднуються різні типи інтелекту, вони взаємодіють, формуючи різнопланову особистість. Якийсь тип інтелекту з 9 розвинений більше за інший, це проявляється у здібностях. Ваша задача як педагога знайти, до чого здібні ваші особливі учні. Це допоможе знайти та використовувати їх сильні сторони. Наприклад, учень з музичним інтелектом буде успішним, коли він зможе співати, писати музику чи грати на музичних інструментах. Діти з природним інтелектом можуть спостерігати, збирати та ідентифікувати інформацію. Тілесно-кінестетичний інтелект може значити, що ваш учень стане неперевершеним танцівником.
Спробуйте: визначте тип інтелекту вашого учня самостійно, покладаючись на дані, які про нього маєте, чи попросіть у шкільного психолога провести відповідний тест. Розробіть декілька завдань для роботи учня, створюючи дошки, як для гри в Хрестики-нулики. На початковому етапі співпраці пропишіть на дошках у всіх клітинках різні типи завдань (відповідно до можливостей і здібностей учня), аби дитина могла обрати те, що більше подобається і що вона точно зможе виконати.
Приклад такого завдання до Дня матері, який ви за бажанням зможете відсвяткувати з учнями. Бланк завдання може виглядати таким чином:
Кількість виконаних вправ залежить від рівня розвитку дитини, часу, який вона на це витрачає. Прикметно, що таке завдання стане цікавим для всього класу, а не лише для дитини з особливими потребами. Щоб пізнати учня, можна використовувати такий тип завдання на початку співпраці. Якщо все піде добре, то цікавим воно буде і у майбутньому. Нехай у таблиці будуть завдання різні за рівнем складності. Разом це все дає однакову кінцеву мету в плані оволодіння навчальними цілями та стандартами.
4. Підбирайте слова, якими називаєте своїх учнів
Слова, які ви використовуєте, говорячи про школярів, узагальнюють вашу думку про них та про їх потенціал. Не акцентуйте увагу на захворюванні, зосередьтесь на талантах.
Спробуйте: ламайте кригу. Якщо ви тільки починаєте працювати з класом, попросіть дітей створити колажі чи малюнки, які б їх описували. Так ви більше про них дізнаєтесь. Ви подивитесь на учнів з нової точки зору, не залежно від наявності у них захворювання. Говоріть з дітьми на одному рівні, а не як з малюками. Це покаже вашу повагу до учня, в очах же однолітків він також буде рівним.
Не забувайте, що:всі учні рівні між собою;
- кожен має однаковий доступ до навчання;
- у всіх учнів мають бути рівні можливості для розвитку;
- інклюзивна освіта передбачає планування та проведення ефективного освітнього процесу для всіх;
- програма та процес навчання мають враховувати потреби всіх учнів.
Пам’ятайте, що вчитель має бути достатньо гнучким, здатним долати перешкоди та шукати виходи з будь-яких складних ситуацій, пов’язаних з учнем; він поважає індивідуальні відмінності кожного та готовий співпрацювати з іншими вчителями для досягнення результатів. Станьте прикладом для колег та школярів у позиції та прагненні дати достойну освіту дитині з особливими потребами.Інклюзивна освіта передбачає, що безліч зусиль має докладати школа та сім’я. На вчителя покладена величезна відповідальність, але результат того вартий, адже в особливих учнів з'явиться можливість адаптуватися та жити повноцінним життям у суспільстві.Успіх роботи у класі починається з ваших власних переконань і ставлення до дітей, через ваше спілкування з ними та про них.
Дієві поради, що стосуються самоорганізації та переорієнтації вчителя, який працює в інклюзивному класі.
Інклюзивній освіті в Україні бути. Перша реакція у такому випадку у багатьох вчителів була однаковою – катастрофа! Більшість просто не готова до такого повороту. Найчастіше можна зустріти такі питання:
- Справді, як ми можемо знайти час на навчання дітей з особливими потребами, коли в класі сидить 35 учнів, і всім потрібні знання?
- Ми так само виконуємо купу стандартних правил, готуємо тестування. Як шукати індивідуальні підходи та справедливо перевіряти успішність засвоєння теми?
І ці побоювання не безпідставні. І на питання досить непросто знайти відповіді. Легко говорити про диференціацію освіти, але як змусити запрацювати систему у реальному класі? Пропонуємо декілька порад, що стосуються роботи над собою та з учнями.
1. Почніть з себе, змінюйтесь поступово
Для заклопотаних вчителів думки про прийняття абсолютно нового способу навчання дуже тривожні. Але все не так страшно, якщо почати з однієї невеликої зміни за один раз.
Наприклад, ви звикли користуватися білою крейдою чи чорним маркером для записів на дошці. А наступного разу візьміть інші кольори, використовуйте це правило і у підготовці роздаткового матеріалу. Колір, шрифт, його розміри, ілюстрації — все це важливо.
2. Займайтесь самоосвітою
Ні, це не завелика вимога до вчителя. Коли є можливість, відвідуйте профільні конференції, слухайте вебінари, вивчайте матеріали, які допоможуть налагодити стосунки з особливими дітьми та організувати навчальний процес на гідному рівні. Сплануйте свій час належним чином для цього.
3. Створіть окрему теку для ідей
У процесі підвищення кваліфікації, пошуку нових освітніх шляхів, збирайте ідеї, ресурси, методи, які зможете використати на уроці. Це не марна праця, рано чи пізно ви звернетесь до результатів цього надбання.
4. Доповніть свій навчальний план
Переконайтесь, що ваш навчальний план має не однобічний характер, а враховує методики, техніки, прийнятні для ефективного навчання усього класу, незалежно від особливостей розвитку.
5. Працюйте спільно з колегами, керівництвом
Лише разом можна змінити шкільну культуру. Ініціативи з налагодження роботи інклюзивних класів мають підтримуватися керівництвом школи. У такому разі знайдеться потрібне фінансування, реалізовуватимуться проекти, і загалом, буде більш комфортно працювати.
6. Дотримуйтесь певних правил від початку до кінця року
І мова не про дисципліну в класі. Працюючи з особливими дітьми, використовуйте озвучені раніше правила, адже передбачуваний клас для них – безпечний прихисток, картина, що вписується в їх уявлення про життя, місце, де вони знають, як поводитись, та що може спричинити порушення. Зрештою, це стане вашим стилем викладання.
7. Пробуйте різноманітні варіанти подачі інформації, в тому числі й презентації в PowerPoint
Це урізноманітнить навчальний процес, а для дітей з вадами слуху – прекрасна можливість бачити перед очима текст, щоб не пропустити критично важливі деталі.
8. Використовуйте спеціальні шрифти, готуючи роздаткові матеріали чи презентації
Якщо у вашому класі є діти з дислексією та різними типами інвалідності, привчіть себе використовувати спеціальні шрифти, більшість з них безкоштовна і адаптована до використання в кириличному письмі: Comic Sans, Ariel, Trebuchet MS, Myriad Pro, Geneva. Також не використовуйте занадто яскравий білий фон, віддайте перевагу кремовому чи подібним. Це суттєво полегшить життя дітям, адже вони зможуть читати та сприймати текст.
9. Пропонуйте проектну роботу
Це прекрасний спосіб дати можливість учням проявити себе, пишатися новими знаннями та шансом втілити їх у життя. Залиште місце для творчості у кожному проекті, не треба давати всім однакове завдання. Врахуйте особливості та можливості кожної дитини, щоб зрештою розкрити сильні сторони школяра. Додатковий бонус – вам не потрібно буде аналізувати однаково виконаний проект, адже у кожного буде своя родзинка.
10. Впроваджуйте практику партнерства та практикуйте роботу у групах
Це варто зробити, аби діти контактували, допомагали один одному. Подібна взаємодія руйнує безліч непотрібних стереотипів. Спробуйте часто міняти групи, щоб була змога попрацювати з більшою кількістю дітей, а не з 3-4 найактивнішими учнями.
11. Навчіться використовувати сильні сторони учнів
Кожен вчитель усвідомлює, що не всі школярі навчаються однаково. Тому використовуйте різні способи подачі інформації, різноманітні рівні складності перевірочних завдань, щоб всі учні могли проявити себе та якнайкраще зрозуміти матеріал.
12. Враховуйте можливості кожного, готуючи домашнє завдання
Здається, що ви все зробили правильно, а учень не виконав домашнє завдання? Не думайте, що це через лінь, можливо, робота недостатньо адаптована для такої дитини. Перегляньте свій алгоритм підготовки, можливо, інколи доцільно відмовитись від «домашки», або зробити її спільною для декількох предметів.
