Соціальний педагог батькам

    В сучасному світі діти постійно стикаються з інформацією корисною чи шкідливою. Інформаційна кампанія "Tryange"допомагає батькам  і дітям навчитися критично мислити ставити запитання та  ухвалювати обґрунтовані рішення щодо того, що вони бачать у мережі або чують від інших людей.

Детальніше тут:

Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність

Чому діти починають "булити"(цькувати): погляд із сімейного середовища!

    Кожна дитина приходить у світ із величезним бажанням бути люблячою, прийнятою та почутою. Саме в сім’ї вона робить перші кроки у спілкуванні, вчиться висловлювати емоції, знаходить приклад того, як вирішуються суперечки чи будуються стосунки. Те, що дитина бачить удома, вона переносить у спілкування з однолітками. На жаль, інколи діти замість доброзичливості та взаємоповаги демонструють зовсім інші моделі: приниження, агресію, прагнення влади над слабшими. Батьки часто запитують: «Чому моя дитина так поводиться? Хіба вона не розуміє, що робить боляче?» Річ у тім, що булінг рідко виникає «з нізвідки». Його коріння – у сімейному середовищі, у тих щоденних дрібницях, які дорослі іноді навіть не помічають.

    Важливо пам’ятати: булінг – це не просто дитячі «пустощі», а сигнал про брак навичок здорової комунікації та управління емоціями. Добра новина в тому, що саме сім’я може стати головним «щепленням» від жорстокості й навчити дитину співчуттю, повазі та довірі.

Булінг і сором'язливість: чому "тихі" діти стають мішенню?

    Не всі діти однаково гучні, відкриті чи впевнені. Є ті, хто любить тишу, спостерігає зі сторони, говорить мало, але відчуває дуже багато. Такі діти мають ніжну, вразливу душу, і саме ця особливість нерідко робить їх помітними для агресорів. На жаль, у дитячих колективах “тихі” та сором’язливі діти часто стають «зручною мішенню» для булінгу.

    Важливо пам’ятати: тиша не означає слабкість, а сором’язливість – не вада. Це лише індивідуальна риса характеру, яку потрібно підтримати, а не залишати дитину сам на сам із труднощами. Саме увага дорослих, їхня чуйність і готовність допомогти можуть стати тим захистом, який дає дитині відчуття безпеки й сили.

    Ця пам’ятка допоможе зрозуміти, чому саме сором’язливі діти потрапляють у групу ризику, та на які “дзвіночки” варто звернути увагу, щоб вчасно захистити дитину від булінгу.

Презентація "Безпека в Інтернеті"

Інформації для батьків «Захистіть свою дитину!»

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

ü  Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

ü  Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

ü  Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

ü  Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

ü  Ламання та знищення особистих речей;

ü  Використання брутальних слів, лайка;

ü  Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

ü  Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

ü  Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

ü  Звинувачування у всіх проблемах;

ü  Крити кування думок, почуттів, дій;

ü  Поводження із ним/нею як із прислугою;

ü  Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

ü  Нехтування дитиною;

ü  Нехтування обов’язків стосовно дитини;

ü  Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

ü  Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

ü  Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

ü  Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

ü  Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

ü  Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Чи знаєте ви, що:

        Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

        Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

        Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

        Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

        Діти відчувають сум.

        Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

                 Реагувати надто агресивно;

                 Не визнавати авторитетів;

                 Бути пасивними чи пригніченими;

                 Мати вигляд заляканих;

                 Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1.Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2.Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3.Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття. Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти. В результаті дитина: або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі; або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Заручники ситуації: як домашнє насильство впливає на наших дітей

Жорстоке поводження з дітьми і нехтування їхніми інтересами можуть мати різні види і форми, а наслідками завжди несуть серйозний вплив на здоров'я, розвиток та соціалізацію дитини.

Тема насильства стає дедалі актуальнішою у сучасних реаліях. Це можуть бути як поодинокі випадки насильства, які мали місце рах чи кілька разів, так і випадки хронічного насильства, що тривали впродовж певного часу.

Що таке домашнє насильство

Це вид хронічного насильства, як сімейне, залишає дуже серйозні наслідки для особи жертви, які при цьому часто не беруться до уваги, оскільки у дітей межа «добре-погано» стерта, і важко вважати насильником батька, який ще і турботу з любов'ю проявляє…

Поняття «насильство» в принципі, як і насильство в сім'ї, багатозначне, воно використовується не лише в психології, але і в юриспруденції.

 

Основні види насильства в сім'ї:

1.  фізичне;

2.  сексуальне;

3.  емоційне;

4.  психологічне;

5.  економічне.

Насильство є цілеспрямованим обмеженням свободи поведінки, підпорядкуванням, порушенням прав і завдання шкоди людям. Крім того, ця подія, де одна людина, в силу своїх переваг, користується іншим.

Як сімейне насильство впливає на розвиток дитини

Оскільки діти залежні за своєю природою, то над ними в сім'ї найлегше вчинити насильство. Діти можуть бути як прямими жертвами насильства, так і свідками насильства над іншими членами сім'ї, що так само є насильницькою подією, оскільки діти часто не можуть обирати – бачити це, брати участь у цьому або ні. Крім того, діти не завжди розуміють, що саме зараз відбувається насильство, оскільки в сім'ї з хронічне насильство стає нормою.

Для людей, які піддалися насильству в сім'ї, характерні такі особливості:

·       низька самооцінка;

·       збочене уявлення про сім'ю, про роль жінки/чоловіка в суспільстві;

·       виправдання дій кривдника;

·       відчуття провини і заперечення почуття гніву, які вони відчувають щодо до кривдника;

·       упевненість, що ніхто не може допомогти їм у вирішенні проблеми насильства;

·       віра в міф про насильницькі стосунки в сім'ї як нормальні між партнерами тощо.

 

Наслідки сімейного насильства

«Діти, які виросли в сім'ях, де мало місце насильство, схильні до саморуйнування, самознищення, депресій, часто знаходяться у важкому психоемоційному стані, відчувають сором, провину, частенько заперечуючи факт насильства, зберігаючи подію в таємниці (особливо якщо це сімейна ситуація).

Для них можуть бути характерні переживання жаху, надпильності, почуття безнадійності і безсилля, фізіологічна і психічна напруга, внутрішній дискомфорт, порушення сну, нав'язливі спогади, суїциїдальні думки», - розповідає сімейний психолог.

Епізоди насильства плачевно впливають на усіх членів сім'ї, створюючи патологічну атмосферу, в якій уся енергія дитини спрямовується на образи, страх, утримання почуттів, нескінченні скандали і з'ясування стосунків, і яка позбавляє дитину та інших членів сім'ї почуття захищеності, власної цінності. Таким чином діти з таких сімей позбавлені можливості нормально розвиватися і займатися творчістю побудови власного життя.

Наймолодші – заручники ситуації в сім'ї

Сьогоднішнє становище України і світу, на жаль, не сприяє зменшенню домашнього насильства: ситуація на сході країни, пандемія у всьому світі, соціально-політична ситуація. Це все гнітить більшість народу, який переживає за своє майбутнє, не почувається впевнено, хвилюється чи не втратять вони роботу. Це все впливає на емоційний стан людини. 

Коли в сім'ї є факт домашнього насильства, то це вже подвійне поле бою. Людина, яка змалку живе у такому середовищі, не зрозуміє, що їй потрібно поставити крапку на насильстві та почати все знову.

Існує таке поняття, як «холодна мати». Така мати нездатна емоційно реагувати і взаємодіяти з дитиною. Це може бути і насильство мовчанням. Або інша варіація: пригадаємо вислів Карла Юнга: «Ніщо так не обтяжує дитину в житті, як не прожите життя її батьків». Мати, до прикладу, мріяла стати балериною, у неї з балетом не склалося і вона перекладає це зобов’язання на плечі своєї дитини, в якої можуть бути абсолютно інші вподобання у житті, можливо, вона хоче малювати або в неї є потяг до науки. Проте мати поставила собі пунктик, що її дитина попри все має стати балериною. І от у дитини вже травма - вона буквально зненавидить балет через примус.

Б’є – не значить, що любить

Найчастіше домашнє насильство проявляється у тому, що жінки терплять від своїх чоловіків. Більшість сімей побудовані за таким принципом, коли чоловік займає сильнішу позицію, є головою сім'ї, і в нього складається враження, що жінка має жити за його правилами. Якщо ж вона не підкоряється або якщо вона спромоглася виказати свою точку зору, незгоду з чоловіком, тоді починаються перші конфлікти. Це може бути і рукоприкладство або ж грубе поводження з жінкою, він її не б'є, а гнітить, ображає, знецінює її роботу. 

Існує такий стереотип, що домашнє насильство – це коли страждає виключно жінка. Насправді у практиці психоаналізу можна сказати, що в Україні досить багато чоловіків терплять домашнє насильство. У народі ми звикли про це читати, чути «підкаблучник», розмазня, жінкоподібний чоловік. У таких сім'ях жінка займає позицію лідера щодо до свого партнера.

Є випадки, коли жінки б'ють своїх чоловіків, морально пресують, заганяють його в кут. Він воліє більше часу проводити на роботі, ніж вдома. Це також свого роду домашнє насильство.

Такі ситуації впливають на психологічний та емоційний стан всіх членів сім'ї. Якщо це триває впродовж багатьох років, то це проявляється у психосоматиці. Коли дитина вже виросла, і до неї починають звертатися, вона відчуває страх, хвилювання, їй важко говорити, вона починає кашляти або потіти. Це ознака того, що їй протягом тривалого часу не було з ким поділитися своїми переживаннями, не було кому довіритися. Такій людині потрібно звернутися до психотерапевта, який би допоміг їй фахово налагодити емоційний стан.

 

Життя після насильства

Є кілька типових сценаріїв, як така людина проявляє себе у соціумі. Наприклад, вона може натерпітися всього вдома, а потім іде на роботу, де поводитися агресивно. Ця агресія може бути як активною, вона може грубіянити, робити щось на зло, зневажливо ставитися до інших. Або ж проявляти пасивну агресію. Ніби і намагається зробити комплімент, але робить це настільки невміло, недоречно і невчасно, що цей комплімент сприймається більше як образа. Ця людина не пристосована до соціуму.

Другий варіант – коли затримувати емоцію в середині. Тоді це починає проявлятися у психосоматиці. Наскільки у неї стійка психіка, такою і буде реакція. Якщо емоція була затримана всередині, то, обов'язково, будуть симптоми, важливо придивлятися, розуміти і знаходити причини-наслідки, у чому саме корінь проблеми.

Коли маленька дитина починає заїкатися або в неї якесь слово як тригер і вона на нього реагує слізьми, кашлем, підняттям температура, вона починає хворіти. Коли батьки вдома сваряться, присутнє домашнє насильство, і діти змушені це спостерігати, вони не можуть встати і піти, сказати: «Я більше не можу з вами бути, якщо ви не можете розібратися між собою». Діти тоді стають заручниками ситуації. Тоді є два варіанти: вони або свої емоції випускають на зовні, або їхня агресія спрямована всередину себе самих.

Якщо агресія внутрішня, дитина може почати хворіти, то вона наче намагається увагу батьків переключити на себе, замінити одну ситуацію іншою. Тоді чадо старається своєю хворобою об'єднати батьків. Таким чином діти несвідомо реагують на конфліктні ситуації в сім'ї».

Куди звертатись у випадку домашнього насильства

·       Дитяча «гаряча лінія», бо дуже багато питань виникає щодо оформлення відпусток, для того, аби забезпечити нагляд за дітьми, які перебувають на карантині. 0-800-500-225, 116-111 (з мобільного); 

·       Національна гаряча  лінія з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації 0-800-500-005, або з мобільного 116-123 вона працює цілодобово; 

·       Державний колцентр з питань запобігання домашньому насильству 1547; 

·       Урядовий колцентр 1545; 

·       У разі необхідності також надається правова допомога, звертатись на гарячу лінію координаційного центру з питань безкоштовної правової допомоги – 0-800 213-103;

·       На гарячі лінії також можна звернутись в онлайн режимі. 

День захисту дітей: які права можуть порушувати в школі чи вдома та як їх відстоювати

В Україні та світі 1 червня відзначають Міжнародний день захисту дітей. У цей день увагу суспільства привертають до прав дітей, які можуть порушувати через, наприклад, жорстоке поводження, насильство, голод, позбавлення права на освіту тощо.

Водночас в умовах повномасштабної війни російські військові забирають в українських дітей одне з найцінніших прав – право на життя.

Станом на 29 травня 2023 року, через російську агресію в Україні загинули 483 дитини, ще 986 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Понад 19 тисяч українських дітей депортовані окупантами. Тож у теперішніх умовах малеча та підлітки потребують ще більшого захисту.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА ПОРАДИ, ЯК ПРОВЕСТИ ЦЕЙ ДЕНЬ

Міжнародний день захисту дітей став символом важливості дітей у житті громадськості, а також довів, що вони, як і дорослі, мають свої права і їх не можна порушувати.

День захисту дітей започаткували в 1949 році під час сесії Міжнародної демократичної федерації жінок у Парижі, пише Укрінформ. А вже 1950 року цей день відзначила 51 країна світу.

Однак одним із перших кроків до глобального розуміння важливості надання захисту правам дітей стала Женевська декларація прав дитини, яку ухвалили в 1924 році. Тоді ж серед найбільших порушень прав дітей розглядали рабство, дитячу працю та торгівлю дітьми.

Згодом 1959 року Організація Об’єднаних Націй ухвалила Декларацію прав дитини, яка мала на меті забезпечити дітям щасливе дитинство та проголосила їхні права на:

·         сприятливі умови для розумового, фізичного, морального та духовного розвитку;

·         ім’я і громадянство;

·         здорове зростання і розвиток;

·         здобуття освіти;

·         захист від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості й експлуатації. Зокрема, діти не мають бути об’єктом торгівлі в будь-якій формі;

·         захист від расової, релігійної або іншої з форм дискримінації тощо.

Однак обидва документи носили радше декларативний та рекомендаційний характер, а для реального захисту прав дітей необхідно було створити чіткі закони та міжнародні договори.

Тож 20 листопада 1989 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Конвенцію про права дитини з 54 статтями. Її ще називають “Світовою конституцією прав дитини”, адже вона встановила міжнародні стандарти захисту дітей.

Так, згідно з преамбулою, держави-учасниці цієї Конвенції підтвердили, що “сім’ї, як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і, особливо, дітей, мають бути надані необхідні захист і сприяння”, а для повного та гармонійного розвитку дитині необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові й розуміння.

Також уряд кожної країни має піклуватися про дітей та захищати їх від будь-яких проявів насильства.

·         27 вересня 1991 року Україна також ратифікувала цю Конвенцію, тож документ є частиною нашого законодавства.

·         Сам День захисту дітей в Україні відзначають із 30 травня 1998 року, згідно з указом другого президента України Леоніда Кучми.

Символом цього дня у світі є зелений прапор, у центрі якого наша планета, оточена п’ятьма фігурами дітей білого, синього, жовтого, чорного та червоного кольорів, пише NV. Земля на прапорі є символом спільного будинку для людей, а діти символізують різноманітність та толерантність.

Мал2

“Символічно, що День захисту дітей збігається зі Всесвітнім днем батьків. Тобто ми, дорослі, одночасно піклуємося про себе й робимо внесок у свою стійкість, щоб у нас була можливість плекати дитинство наших дітей. Однак варто пам’ятати, що дитинство наших дітей під час війни – складне випробування. Але від нас залежить, щоб воно не було “втраченим”. Варто дивитися на це, як на зростання під час війни, з новими викликами, але й із новою силою”.

Тому  саме словосполучення “захист дитини” теж набуло багато сенсів. Тож у цей день батьки можуть поговорити з дітьми про власний захист, який ми контролюємо: що ми самі можемо зробити (дорослі та діти) для своєї безпеки (наприклад, пройти в укриття під час повітряної тривоги), яких правил дотримуємося, як самі можемо про себе піклуватися.

Також у цей день із дітьми можна поговорити про мрії та про те, що робить нас щасливими.

“Нам важливо не втрачати здатність мріяти. Бо мрії й надія – наш місток у майбутнє. Я часто розповідаю про “рівні мрій”: наші особисті, мрії для родини, для друзів, співробітників, сусідів, міста, країни тощо. Обговоріть це з дітьми, а потім запишіть, що саме ви можете зробити для втілення цих мрій”.

Батькам варто звернути увагу й на близькість. Звісно, зараз від загальної втоми нам може не вистачати сил на це, але близькість є цілющою. Щоби встановити цю близькість між батьками та дітьми,  рекомендується зіграти в гру “Обійманці” чи “Скажи мені: сила запитань”.

ЯКІ ПРАВА ДІТЕЙ НАЙЧАСТІШЕ ПОРУШУЮТЬ ДОРОСЛІ І ЯК ЇХ ЗАХИСТИТИ

В Україні питання захисту прав дітей, зокрема, регулюють Конституція України, Закон України “Про охорону дитинства”, Сімейний та Цивільний кодекси. Однак, основним міжнародним документом, який деталізує права осіб до повноліття, є Конвенція ООН про права дитини.

“Діти мають знати, що від народження вони мають людську гідність. А тому їхні права людини такі ж, як і в дорослих. Це і право на життя, на заборону катування, жорстокого (або такого, що принижує людську гідність) поводження, право на повагу до приватного життя, на освіту тощо. Діти – це маленькі люди й ніхто не може їх ображати, бити, примушувати працювати або ж несправедливо поводитися з ними”, – додав юрист.

Також, згідно з роз’ясненням Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, діти мають право на:

·         життя: ніхто не може позбавити їх цього найціннішого дару;

·         піклування і турботу: інтереси дітей мають забезпечувати як батьки, так і держава;

·         достатнє харчування та дах над головою;

·         розваги, відпочинок і дозвілля: наприклад, дорослі мають будувати дитячі майданчики, місця проведення дозвілля, у театрах мають бути вистави для дітей тощо;

·         освіту;

·         медичну допомогу;

·         приватне життя: ніхто не може перевіряти особисті речі дітей, читати їхні листи, повідомлення, забирати телефони;

·         висловлення своєї позиції, але вона не має ображати інших людей;

·         також усі діти рівні у своїх правах незалежно від походження, кольору шкіри, національності та соціального статусу родини.

Також в умовах повномасштабної війни, яку розв’язала росія, права наших дітей постійно порушують окупанти, забираючи в дітей право на життя, освіту (знищуючи школи), житло, проживання разом із батьками чи опікунами тощо. Тож важливо нагадувати світу про злочини російської армії, зокрема, і щодо дітей.

 

Як діти та батьки можуть захистити свої права:

·         діти можуть звернутися до батьків або дорослих, яким довіряють (психологи, вчителі, адміністрація закладу освіти);

·         якщо порушення відбуваються в школі, то батькам варто звертатися з письмовими скаргами/заявами до директора або ж місцевого управління чи департаменту освіти, в оперативному керуванні якого перебуває школа;

·         також допомогти може і Служба освітнього омбудсмена;

·         ще можна звернутися до центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (є в кожному районі та місті);

·         місцевих відділів поліції;

·         Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Гаряча лінія за номерами: 0800 50 17 20, 044 299 74 08, або за посиланням;

·         радниці-уповноваженої Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’ї Герасимчук (Facebook);

·         Національної гарячої лінії для дітей та молоді: 116 111 (безплатно з мобільних телефонів), 0 800 500 225 (безплатно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

“Варто пам’ятати, що в будь-які часи дитина зберігає всередині себе наш погляд на неї. Він стає її внутрішнім ставленням до самої себе, таким собі поглядом зсередини. І від дорослих залежить чи це буде погляд критика, чи підтримки. Тож нехай першочергово в День захисту дітей та й після нього наші сильні дорослі-маленькі діти відчуватимуть у наших поглядах підтримку”.

 

Небезпека в тилу: що потрібно знати батькам про ПВК Редан, щоб захистити свою дитину

Рекомендації батькам по профілактиці віртуальної залежності дитини (презентація)

Суїцидальна поведінка: тривожні сигнали

Психотерапевт Валентина Кузіна зазначає, що підлітки ніколи не скоюють самогубство «просто так» загальноподібне рішення приймає в голові дитини не один день, і навіть не тиждень. І впродовж цього часу дитина відчайдушно «волає» до дорослих, краще способами намагається показати батькам, що їй погано.

«Коли батьки кажуть, що це відбулося раптово, я розумію під цим інше: ми не помітили сигналів, які нам подавали дитину»,  — каже психотерапевт.

Ось чому так важливо реагувати на зміни настрою, поведінки та висловлювання підлітки. Водночас не забувайте, що зміни в характері, манері спілкування, а також у ставленні до раніше визнаних цінностей у підлітковому віці трапляються часто, і це нормально. 

А наступні 7 ознак можуть свідчити про те, що підліток дійсно перебуває на межі скоєння самогубства:

1. Зміни емоційного стану. Підліток може «вибухати» через дрібниці, або, навпаки, втрачає інтерес до колишніх радощів життя. Можуть траплятися безпричинні на перший погляд сльози та агресія.

Тривожним сигналом є різка зміна стереотипу поведінки загалом. Наприклад, підліток став замкнутим та безрадісним, хоча на нього це не схоже, або навпаки — раніше мовчазна спокійна дитина викликається півобертом.

2. Порушення сну. Підлітку складно засинати, його мучить поверхневий сон, сонливість та слабкість протягом дня, його увага розсіюється, і це позначається на навчанні.

3. Розмови про самогубство, акцентування уваги на епізодах суїциду у фільмах, медіа, спілкуванні тощо. Підліток може писати депресивні вірші або малювати «важкі» картини.

4. Відвідування форумів та груп у соціальних мережах, де обговорюють самогубства. Підлітки, які переживають депресію, самі шукають такі групи, і, на жаль, знаходять, попри активну боротьбу правоохоронців.

5. Втрата інтересу до свого зовнішнього вигляду, негативні висловлювання на власну адресу. Людина, яка думає про самогубство, може «забивати» на себе, забувати вчасно їсти, або їсти без апетиту раніше улюблені страви, нехтувати правилами гігієни, якими раніше завжди дотримувалася.

6. Зміна кола спілкування. Підліток відсторонюється від друзів, надає перевагу віртуальному спілкуванню, або взагалі може припинити будь-яке спілкування.

7. Дарування улюблених і найбільш цінних особистих речей: одяг, іграшки, прикраси тощо. Це — вкрай тривожний сигнал, який ховає невисловлене прохання про допомогу, крик про те, що в душі не може загоїтися болюча рана.

«Підлітки, які приймають безповоротні рішення, відрізняються від інших. Складаються враження, що вони прощаються. Вони залишаються тихими та «зручними». Це має насторожити. Коли підлітки нічого не хочуть, роздають улюблені речі, стають дуже спокійними — саме в ці моменти вже відбуваються самогубства»

Ще один маркер суїцидної поведінки підлітка — це самоушкодження. Йдеться про надрізи, підряпини, рани, опіки від недопалків на шкірі підлітка.

Також слід звертати увагу на життя дітей у соцмережах. Часто статуси або фрази, які пишуть підлітки на своїх сторінках, можуть свідчити про їхні наміри вбити себе.

 

Як варто діяти батькам

Ось кілька кроків, завдяки яким батьки можуть запобігти небезпеці.

— Заохочуйте дітей проявляти негативні емоції будь-яким допустимим способом. Бити подушку, малювати злість, скидати стрес спортом — це добре. Розповідати про почуття — просто супер. Адже навіть розбиту в серцях тарілку не порівняти із самогубством.

---

Забороняючи прояви гніву, ви не виховуєте чемну дитину, а залишаєте її в небезпеці перед власними сильними емоціями.

---

— Розпізнавайте ознаки депресії. У разі підозри краще зверніться до фахівців. Якщо хвороба триває понад два тижні, з’являється ризик суїциду.

— Гіперактивність теж не особливість, а стан, що потребує лікування й корекції.

— Час від часу запитуйте дітей, чи не намагаються вони іноді шкодити собі, заподіювати біль. Дитина, яка наважиться вбити себе, спочатку проходить стадію самоушкодження, тобто в неї спочатку зникає страх пошкоджувати своє тіло. Розпізнавши це, ви захистите сина або доньку від можливого страшного продовження.

— Вислуховуйте та співчувайте, коли дитина дуже засмучена, яким би смішним не здавався вам привід. Можливо, цим ви рятуєте життя.

В Україні працюють служби довіри, до яких підліток можна знайти самостійно. Усе, що дитина розкаже спеціалістами, залишиться конфіденційним. 

Якщо ви або ваша дитина думаєте про суїцид, будь ласка, звертайтесь за допомогою:

1. До національної лінії з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров'я LifeLine Україна — 7333.

2. До Національної лінії з попередження домашнього населення, гендерної дискримінації та торгівлі людьми — 116 123.

3. До Національної дитячої гарячої лінії — 116 111.

4. До служби «Телефон довіри» ГО «Людина в біді» — 0 800 210 160.

5. До Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги у станах душевних криз — (044) 456 17 02, (044) 456 17 25.

6. Безкоштовні консультації онлайн з 10:00 до 18:00 до пн.-пт.:  http://supportme.org.ua/consultation

Бережіть себе та своїх близьких!

НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї-ВАЖЛИВА СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

Зазвичай існує широко розповсюджений міф, що насильство в родинах — це проблема тільки неблагополучних родин, і майже завжди сімейне насильство пов’язане з пияцтвом і бідністю. Однак за деякими дослідженнями це зовсім не так.

   Насильство властиве для всіх соціальних груп і не залежить від економічного становища родини в цілому. В Україні проблема домашнього насильства практично не вивчалася. Тільки протягом останнього часу теми насильства у родині стали предметом публічного обговорення. Для того, щоб перемогти реальне зло, його треба зазнати, відкрито обговорити проблему та шукати шляхи вирішення.

   За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім'ї», який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї — це «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю». Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти.

   Закон розрізняє такі види домашнього насильства: фізичне насильство в сім'ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

   Сексуальне насильство в сім'ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї. Психологічне насильство в сім'ї — це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

   Економічне насильство в сім'ї — це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого. Причинами ж того, чому жінки не подають скарг у зв’язку з насильством, є тиск суспільних і родинних обставин та бажання зберегти відносини. Культурні та релігійні традиції також присутні серед перешкод, що ускладнюють боротьбу з насильством. Вдосконалення правової оцінки насильства в сім’ї багато в чому залежить від усвідомлення громадськістю та самими жінками того, що насильство в сім’ї є злочином.

Особа, яка постраждала від насильства в родині, може звернутися до:

- управлінь та відділів у справах сім'ї, молоді та спорту обласних та районних державних адміністрацій;

- відповідних підрозділів органів внутрішніх справ — дільничних інспекторів міліції, а якщо це стосується дитини, то до кримінальної міліції у справах дітей;

- центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;

- центрів соціально-психологічної допомоги;

- центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї;

- неурядових організацій, які працюють у сфері запобігання насильству в сім'ї.

   Громадська організація «Ла Страда-Україна» - одна з провідних неурядових організацій України у сфері захисту прав жінок та дітей. Діяльність організації направлена на попередження домашнього насильства, впровадження гендерної рівності та вдосконалення системи захисту прав та інтересів дитини. ГО «Ла Страда-Україна» повідомляє, що з 25 листопада 2017 року Національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації переходить на новий загальноєвропейський номер 116123 (безкоштовно з мобільних телефонів).

Слід пам'ятати, що відмова у прийнятті заяви не допускається!

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СКОЄННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Доволі тривалий час в Україні ставлення до домашнього насильства залишалося суто „домашнім”, а суспільство переважно закривало очі, мовляв, не варто пхати свого носа в чужі справи. Тому, в реальному житті постраждалі члени сім`ї та діти частіше залишалися сам на сам із домашнім терором.

Намагаючись вирішити проблему домашнього насильства, у грудні 2017 року Верховна рада ухвалила закон „Про запобігання та протидію домашньому насильству”, в якому запропонований новий підхід до боротьби з цим негативним явищем у суспільстві. Новий закон набув чинності з 7 січня 2018 року.

За новим законом до кривдника можуть бути застосовані наступні спеціальні заходи:

- терміновий заборонний припис - застосовується стосовно кривдника у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалого. Цей припис виноситься підрозділами органів Національної поліції України за власною ініціативою та за результатами оцінки ризиків або заявою постраждалого на строк до 10 діб.

- обмежувальний припис - спрямований на забезпечення безпеки постраждалого шляхом тимчасового обмеження прав кривдника. Його надає суд за заявою постраждалого чи його представника, на строк до шести місяців.

Також, суд може застосовувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого(яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов’язки:

- заборону перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

- обмеження спілкування з дитиною у разі, коли домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у присутності її;

- заборону наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку із роботою , навчанням, лікуванням чи з інших причин;

- заборону листування, телефонні переговори з особою, яка постраждала від домашнього насильства, або контактувати з нею через інші засоби зв’язку як особисто, так і через третіх осіб;

- направити її для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.

Відтепер до Кримінального кодексу введено спеціальну статтю, яка чітко визначає, що умисне, систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо теперішнього чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою кривдник перебуває у сімейних відносинах, може загрожувати йому тюремним терміном до 5 років.

ЩО РОБИТИ У ВИПАДКУ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї?

Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров’ю.

Якщо життя у Вашій сім’ї перетворилося на жах, зволікати не варто. Складіть заздалегідь план своїх дій – що робити, куди піти в разі небезпеки. Якщо необхідно піти з дому – підготуйтесь: зберіть найнеобхідніші речі, ліки, одяг, ключі, особисті документи та документи, що підтверджують Ваші права власності на житло, машину тощо. У випадку, якщо з Вами будуть діти – також підготуйте все необхідне.

Визначте не одне, а декілька місць, де Ви могли б сховатися, якщо підете з дому. Пам’ятайте адреси, номери телефонів людей, яким Ви можете довіритися у випадку загрози вчинення насильства, або організацій, до яких маєте намір звернутися.

Також подумайте про те, як уберегти дітей від повторення ситуації насильства – домовтеся й підготуйте необхідні документи для керівника дитячої установи або навчального закладу про те, що дітьми опікуєтеся тільки Ви і ніхто, крім Вас, не має права забирати їх.

Якщо Вам чи Вашим дітям уже завдали тілесних ушкоджень, обов’язково розкажіть про це працівникові поліції та зверніться до медичної установи. Медичні висновки про отримані тілесні ушкодження можуть бути вагомим доказом того, що сталося.

Не дозволяйте нікому принижувати та ображати Вас. Уявіть найгірший розвиток подій та свій стан у такому випадку. Також уявіть своє життя без насильства. Намагайтеся досягнути бажаних змін. Якщо Ви не можете визначитися щодо подальшого життя або Вам важко прийняти рішення – скористайтеся безкоштовними консультаціями соціальних служб та неурядових організацій.

Куди звертатися по допомогу у випадку проявів насильства?

Де отримати безкоштовні консультації:

- Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації: 0 800 500 335 або 386 (короткий номер з мобільного).

- Національна дитяча «гаряча лінія»: 0 800 500 225 або 772 (для дзвінків з мобільного).

Булінг у школі: як протидіяти і куди звертатися по допомогу?

   За підрахунками UNICEF, 67% дітей в Україні віком від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу, тобто кожна четверта дитина вважає себе жертвою цькування, і лише невелика частка розповідає про це дорослим. Законом України від 19 січня 2019 року вперше було внесено таке поняття, як «булінг».

Як діяти батькам, якщо їхня дитина страждає від булінгу?

   Ірина Малаш, координатор із питань організації правопросвітницьких заходів при Міністерстві юстиції: «Якщо ваша дитина стала жертвою булінгу, то насамперед зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину. Поговоріть із нею, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти. Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу. Поясніть дитині, до кого вона може звернутися по допомогу в разі цькування (вчителі, керівництво школи, психолог, старші учні, батьки інших дітей, охорона). Невідкладно подайте керівнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) щодо вашої дитини і вимагайте належного її врегулювання. Якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається – зверніться в поліцію».

Куди звертатися дитині по допомогу?

   Ірина Малаш: «Спочатку дитина повинна розказати про випадки булінгу вчителям, батькам і дорослим. У разі виникнення потреби у правовій допомозі, можна звернутися до Єдиного контакт-центру безоплатної правової допомоги за номером 0 800 213 103. Також діти мають право безоплатно отримати послуги адвоката (складання заяв, представництво в суді). Якщо дитині потрібна психологічна допомога, можна зателефонувати на гарячу лінію ГО «Ла Страда – Україна» (за номером 0 800 500 225 – для стаціонарного телефона, 116 111 – для мобільного). Також можна зателефонувати до Центру соціальної служби з питань сім’ї, дітей та молоді і Національної поліції України (за номером 102)».

Як відрізнити конфлікт від булінгу?

   Ірина Малаш: «Булінг – це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками – це конфлікт. Якщо однолітки на чолі з булером регулярно насміхалися, принижували дитину, штовхали, неодноразово нецензурно обзивали та били, викладали в соцмережі непристойні чи відфотошоплені її знімки – потрібно негайно діяти.

   Головною ознакою булінгу є асиметрія сил, тимчасом як у конфлікті сили рівні. У булінгу є той, хто сильніший, і той, хто не може чинити цьому опір. У конфлікті двоє дітей можуть підвищувати тон, але при цьому висловлювати власну думку чи невдоволення. Водночас одна дитина не відчуває влади над іншою, яка страждає від тиску і приниження».

Наскільки ухвалений закон є дієвим у протидії булінгу?

   Ірина Малаш: «Враховуючи специфіку та різновидність булінгу, на жаль, закон потребує значних доопрацювань. Навіть попри позитивну дію цього закону, проблеми все-таки виникають, тому що він недосконало прописаний. Для України поняття «булінг» нове, тому слід детальніше й чіткіше визначати норми, що захищають права дітей».

   Ірина Малаш: «Людину, яку вибрали жертвою, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими видами булінгу є:

• фізичний (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних ушкоджень);
• психологічний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж);
• економічний (крадіжки, пошкодження чи знищення одягу й інших особистих речей, вимагання грошей);
• сексуальний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська й образи сексуального характеру, зйомки в роздягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти);
• кібербулінг (приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету, інших електронних пристроїв).

   Найбільшою загрозою для дітей нині експерти називають конфлікти в соцмережах.

Що є причиною булінгу в школі?

   Наталія Пашко, психологиня-практик Міського центру дитини: «Діти приносять до школи те, що відбувається в сім’ї. Дитина не може піддати сумніву дії дорослих. Якщо вони спостерігають сварки у себе вдома, коли батько б’є матір, то такою ж агресивною буде поведінка дитини в закладі освіти. Діти не знають, як правильно спілкуватися і вирішувати конфлікти. Це важливі моменти, вони повинні ставитися на рівні з освітніми темами».

Чому дитина може зазнавати цькування з боку однолітків?

   Наталія Пашко: «Тут питання навіть не в дитині, а в механізмі побудови освітнього процесу. Багато залежить від викладача. Наприклад, якщо в молодшій школі вчитель не включений у вирішення конфліктів і непорозумінь, то діти відчувають, що старшого дорослого немає, і починають жити як у зграї, де є вожак, і спрацьовують механізми виживання. Тому тут питання навіть не в дитині, а в механізмах.

   Інший момент, якщо дитина в сім’ї зазнає насильства, то їй здається, що це нормально, коли її принижують, і вона цього заслужила.

Як правильно батькам спілкуватися зі своїми дітьми, щоб вони не потерпали від булінгу?

   Наталія Пашко: «Батьки не мають погіршувати ситуацію дитини. Потрібно спокійно попросити розповісти, що відбулося, але ні в чому не звинувачувати дитину й оцінювати її дії. Дізнатися, чи цей випадок був зафіксований, чи була зібрана комісія щодо розслідування таких випадків, і повідомити поліції. Діти стають булерами через те, що в їхніх сім’ях вони спостерігають агресію. Саме тому не можна застосовувати до своєї дитини насильство, бо дитина повторює все те, що відбувається з нею. Потрібно проводити більше часу з дитиною. Запитувати не тільки про школу й навчання, але й говорити на складні теми: що таке межі, як вони порушуються, як себе захистити. Тоді дитина зможе говорити, ідентифікувати і повідомляти про моменти булінгу».

Ситуація з булінгом в Україні

• 24% українських школярів вважають себе жертвами булінгу.
• 67% дітей стикалися з булінгом за останні 2 – 3 місяці.
• 44% жертв булінгу ігнорували проблему, оскільки боялися за себе.
• 40% жертв ні з ким не діляться проблемою. Навіть із батьками.

   Більшість дітей булять за те, що вони говорять чи думають не так, як їхнє оточення, або мають інший вигляд. Сором’язливі й інтровертні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за інших (дані UNICEF).

   Прості 5 кроків, які допоможуть дитині впоратися з булінгом

   Немає універсального й швидкого рішення, проте є п’ять кроків, які точно варто зробити, щоби впоратись із булінгом.

   Якщо ти в ситуації булінгу:

1. У жодному разі не тримай це в секреті. Виріши, кому ти довіряєш і можеш про це розповісти: батькам чи іншим родичам, другу або подрузі, вчителю, психологу, тренеру або навіть друзям своїх батьків.
2. Звернися по правову допомогу. Зателефонуй до Єдиного контакт-центру безоплатної правової допомоги за номером 0 800 213 103.
3. Припини звинувачувати себе чи виправдовувати дії інших. Ніхто не має права порушувати твої кордони, примушувати робити щось, принижувати чи ображати тебе. Така поведінка не прийнятна.
4. Якщо трапилася будь-яка небезпечна для тебе ситуація, звертайся по допомогу до адміністрації школи, вчителів, старших учнів, батьків.
5. Поговори зі шкільним психологом або звернися на гарячу лінію ГО «Ла Страда – Україна» (за номером 0 800 500 225 – для стаціонарного телефона, 116 111 – для мобільного).

 

Презентація Попередження на канікули

 

Ви повинні навчити цих речей своїх дітей для їхньої ж безпеки!

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ:

   1. Ніколи не залишайте дитину вдома саму, хоча б до 10-12 років. Пам’ятайте: може трапитися усе що завгодно, і достатньо тільки однієї фатальної випадковості, щоб потім пам’ятати про неї все життя. Будь-яка квартира містить масу небезпек для дитини. Їх спектр величезний: від мимоволі включеного газу або випадкової пожежі, що сталася в результаті короткого замкнення електропроводки, — до цілеспрямованого вторгнення чужої людини. Усе це може спричинити непоборні наслідки.

   2. Ніколи не випускайте дитину саму на вулицю після 21 години, навіть улітку. Не залишайте дитину саму біля входу в магазин, в аптеку, відділення зв’язку, у дворі, навіть біля власного під’їзду. Також на дачі дитина ніколи не повинна сама гуляти за межами вашої ділянки. І тут може трапитися всяке, достатньо тільки однієї фатальної випадковості.

   3. Наполягайте на тому, щоб ваша дитина на все життя чітко засвоїла: треба з підозрою ставитися до чужих людей. Увесь світ для дитини повинен жорстко ділитися на «своїх» і «чужих». Чужому не можна відкривати двері. З чужим нема про що розмовляти в дворі. Від чужого на вулиці не можна приймати подарунки. Із чужим не можна нікуди йти, сідати в автомобіль, виїжджати на автобусі і т. і. Із чужими людьми ніколи не можна сідати в один ліфт.

   4. Виховуйте в дітей спостережливість. Повірте, вона буде корисна як для них, так і для вас. Дитина повинна вміти уважно дивитися на всі боки й помічати все, що відбувається навколо. Діти часто помічають те, що ми, дорослі, пропускаємо «поза очима». Навчіть дитину не просто спостерігати, а ще й розповідати вам про все, що вона помітила незвичайного у дворі, на вулиці, навкруги, на дачі. Не виключено, що її дитячі спостереження приведуть вас до серйозних висновків.

   5. Дитина повинна знати: усе, необхідне для неї, вона одержує від вас – батьків. У крайньому випадку, від когось, але у вашій присутності і, обов’язково, за вашим схваленням. Значить, нічого не можна підбирати на вулиці — ні яскравої іграшки, ні гарного папірця. Значить, ніколи й нічого не можна брати в незнайомих людей — ні морозива, ні тістечка, ні напоїв, ні цигарки, ні шприца.

   6. Дитина не повинна приносити в будинок нічого з того, що вона все-таки може знайти у дворі або на дачі. Ні кинутої кимось іграшки, ні забутої авторучки, ні яскравої бляшанки, ні симпатичної пляшки, ні знайденої на лавці книги, ні викинутого кимось конверта з рідкісною маркою, ні бездомного собаки, ні приблудної кішки. Усе це може бути джерелом реальної або потенційної небезпеки.

   7. Ніякі дитячі сльози ніколи не повинні стати мотивом для того, щоб ви послабили пильність. Ваше слово завжди повинно значити саме «ні», а не «мабуть». Дитина повинна твердо знати й розуміти слова «можна» і «не можна». Усе, що ви визнаєте припустимим для дитини (нова іграшка, собака, кішка), повинне пройти через ваші руки, бути перевірено вами й відповідним чином оброблено.

   8. Навчіть дитину не розповідати «першому зустрічному» про ваш сімейний статок, місце роботи й посади батьків.

   Діти – це батьківська відповідальність. Будьте пильними.

 

 

Функція «батьківський контроль»: як убезпечити дитину від можливих трагічних наслідків перебування в інтернеті

 

   Батьки повинні контролювати своїх дітей, приділяти їм більше уваги, вчити їх думати. Такі й подібні думки висловили користувачі мережі фейсбук в коментарях під трагічною новиною, де йдеться про смерть учениці від прийому одночасно 40 таблеток.

   Нагадаємо, 16 лютого з'явилося повідомлення про те, що на Київщині, в академічному ліцеї «Гармонія», дві учениці сьомого класу випили по 40 таблеток дротаверину (входить до складу «Но-шпа»). Одна з дівчат померла, а інша перебуває в лікарні, її стан вже середньо стабільний. У пресслужбі поліції розповіли, що учениці надивилися відео в TikTok на кшталт: «Випий 40 таблеток і подивись, що буде».

   Тож одні переконані, що відповідальність за дії підлітків лежить на батьках, інші вважають винною соцмережу TikTok, а треті радять встановлювати «батьківський контроль» на телефони дітей. Й хоча існує думка, що такий формат контролю ненадійний, та все ж таки це не вартує незначних зусиль і все ж таки дозволяє батькам тримати ситуацію під контролем.

ЩО ТАКЕ «БАТЬКІВСЬКИЙ КОНТРОЛЬ» НА ГАДЖЕТАХ:

1.  Можливість обмеження часу використання електронного пристрою.
2. Блокування доступу до онлайн-ресурсів з небажаним (небезпечним) контентом.
3. Можливість відстеження активності та місцезнаходження пристрою.

 

НАВІЩО ПОТРІБНО ВСТАНОВЛЮВАТИ «БАТЬКІВСЬКИЙ КОНТРОЛЬ»

   В реаліях сьогодення дуже важливо тримати під контролем цифрове життя дитини. Але доречно, аби це був не тотальний контроль, а «спостереження» задля її ж безпеки. Тобто, важливо пояснити дитині, для чого потрібен той чи той спосіб контролю, в тому числі й «батьківський» у гаджетах. При перших ознаках небезпечних дій дитини (перегляд ненадійного контенту, скачування сумнівних застосунків, онлайн-покупки на заборонених сайтах) не потрібно відразу сварити дитину. Найкраще проговорити наслідки тих чи тих її дій.

   А от «Батьківський контроль» якраз і потрібен для того, аби батьки могли спостерігати за діями дитини в цифровому світі. Також ця функція дозволяє бачити в реальному часі, де знаходиться дитина.

РІВЕНЬ НАДІЙНОСТІ «БАТЬКІВСЬКОГО КОНТРОЛЮ»

   Звісно, дана функція не захищає дитину від шкідливої чи небезпечної інформації на всі 100 % й не варто цілком і повністю на неї покладатися. Але якщо такий вид контролю поєднати з відповідними профілактичними бесідами, хорошими стосунками з дитиною тощо, то висока ймовірність, що результат буде тільки позитивним.

   Деякі дорослі подейкують, що «батьківський контроль» легко оминути чи хакнути й діти розуміються, як це зробити. Але насправді це і правда, і міф одночасно.

   Річ у тім, що встановити «батьківський контроль» можна декількома способами:

• через завантаження спеціального застосунку в «Play Маркет» чи «App Store»;
• через функціонал, встановлений у самому телефоні.

   Саме спосіб завантаження спеціального застосунку через «Play Маркет» чи «App Store» й можна «надурити». Але при встановленні батьківського контролю через функціонал самого телефону його хакнути практично неможливо, принаймні дітьми. Варто лише зауважити, що функція «батьківський контроль» наявна в новіших моделях телефонів та планшетів.

ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ

   Для пристроїв з операційною системою Android:

1. Відкрийте програму «Play Маркет».
2. У лівому верхньому кутку екрану натисніть на значок «Меню» і виберіть «Установки» (Налаштування) – «Батьківський контроль».
3. Увімкніть означену функцію.
4. Обмежте доступ до налаштувань батьківського контролю, встановивши PIN-код.
5. Встановіть такі фільтри:

   – додатки, ігри, фільми і серіали. Виберіть максимально допустиме вікове обмеження для контенту.
   – музика і книги. Забороніть завантаження і покупку контенту для дорослих.

   Важливо: батьківський контроль діє тільки на тому пристрої, де ви його налаштували. При необхідності ввімкніть його на іншому пристрої, знову виконавши наведені вище інструкції.

   В деяких моделях телефонів дана функція може знаходитися в налаштуваннях самого телефону.

   Для пристроїв з операційною системою «iPhone», «iPad», «iPod touch»:

1. Перейдіть в меню «Налаштування» – «Основні» – «Обмеження».
2. Покрутіть вниз і натисніть «Обмеження», а потім «Включити обмеження».
3. Створіть пароль функції «Обмеження». Код-пароль обмежень необхідний для зміни налаштувань або відключення обмежень.

   Варто звернути увагу, що не на кожному пристрої є функція «обмеження» безпосередньо у налаштуваннях, тому достатньо об'єднати телефони через функцію «сімейний доступ», де є окреме мені з контролю дітей.

   Як підсумок: дуже важливо розуміти, що жоден контроль не замінить живого і здорового спілкування з дитиною, особливо підліткового віку. Діалог, довіра й максимальна спостережливість зі сторони батьків – запорука безпечного життя дитини.

   КІБЕРБУЛІНГ – цькування в онлайн. Як батькам захистити дитину від агресії кібербулерів.

   З розвитком сучасних інформаційних технологій, засобів зв’язку, інтернету та соцмереж з’явився і такий вид насильства серед неповнолітніх, як кібербулінг – приниження чи цькування за допомогою мобільних телефонів та інших гаджетів.

   Через соціальні мережі та спільноти в інтернеті поширення будь-якої інформації відбувається миттєво. Один клік – і принизливі фото, відео, пародійні зображення, чутки сягають величезної кількості адресатів. Кіберагрессори можуть цілодобово залякувати своїх жертв, створюючи в них ілюзію повного контролю їхнього життя і поведінки. Про це повідомляє Галина Пшеничко головний спеціаліст відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області.
Діти часто не розповідають про булінг, боячись, що вони